9 вересня о 09:34
Музей – із безмежною вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
#ЦьогоДня 
254 роки тому (9 вересня 1769) народився Іван Котляревський, автор «Енеїди» – першого літературного твору, написаного розмовною українською мовою.
Він походив з полтавської сім’ї шляхтича гербу Огонь. Навчався в духовній семінарії. У 1796-1816 роках перебував на військовій службі, приймав участь у російсько-турецькій війні та Наполеонівських війнах. Вийшов у відставку у чині майора. Займався театром, різноманітною суспільною роботою, відомо, що входив до масонської ложі «Любов до істини».
«Енеїда» написана Іваном Котляревським, коли йому виповнилося 29, хоча потім він працював над нею все своє життя. Певний час поема поширювалася у рукописному вигляді, аж поки була видана 1798 року на кошти глухівського поміщика Максима Парпури без відома автора. Повна версія «Енеїди», яку ми знаємо, була надрукована в типографії Харківського університету у 1842 році вже по смерті Івана Котляревського.
А ще були п’єси «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник», популярність яких в Україні завжди була неперевершеною.
«Енеїда» – вільний переказ класичної поеми римського поета Вергілія (Публія Вергілія Марона) про долю троянців і їхнього очільника Енея, які вціліли після падіння Трої – їх мандрівку, поневіряння та прибуття до Італії, де вони засновують нове місто.
Але якщо твір Вергілія – це епос, наповнений героїкою та спрямований на ствердження божественного походження імператорської влади, то поема Котляревського – це бурлеск, сатира, і комічне, приземлене в ньому домінує. Троянці стають козаками, Еней – їхнім отаманом. А відтак і всі події розповідаються крізь призму добре знайомих Котляревському реалій життя кінця 18 століття. Сучасники впізнавали в класичних героях та античних богах знайомі типажі з різних верств українського суспільства.
Крізь всю поему проходить наскрізна тема їжі. Дослідники нарахували близько 150 назв різних страв та продуктів харчування, понад 40 назв напоїв. Знаходимо в «Енеїді» і різноманітні наймення посуду та близькі до них назви речей домашнього вжитку.
Ось як Котляревський описує один з «важких» ранків Енея:
Не здужав голови звести,
Поки не випив пiвквартiвки
З iмбером пінної горілки
I кухля сирівцю не втер.
Кухлі у 17-18 століттях були дуже популярним посудом у всій Європі. Ще це була міра об’єму (в різних місцевостях від 0,94 до 1,17 л), що інакше називалася квартою (чвертю) і дорівнювала десятій частині вiдра.
В Україні кухлі виготовлювали з дерева, глини або міді. А в заможних верствах побутували срібні кухлі, виготовлені переважно німецькими майстрами.
Як ось цей кухоль з кришкою із зібрання нашого музею. Його виготовив майстер з міста Аугсбург Маркс Шаллер ІІ (Marx Schaller) у 1696-1700 роках. На кришці – лита фігурка оленя, а сам кухоль оздоблено густими рядами опуклих «сердечок» (декоративний елемент, який майстер часто використовував). На одному з них вирізьблено герб «Корч» з латинськими літерами навколо нього K.S.E.L.O.P.M.K. Це свідчення того, що кухоль належав Кирилу Шумлянському, православному єпископу Луцькому (1711-1715), Переяславському та Бориспільському. У 1718-1722 роках він керував справами Київської митрополії. Деякі його речі, зокрема, кухоль, збереглися в ризниці Успенського собору Києво-Печерської лаври.
В «Енеїді» Котляревського є й чимало героїчних моментів, прописаних по-козацьки скупо, але надзвичайно точно:
Любов к отчизні де героїть,
