4 вересня о 07:14

Курган розташовувався у самому серці Дніпро-Молочанського степу. Він колись мав насип висотою понад 20 м і діаметром понад 120 м.

Дослідження Огузу розпочалося ще 130 років тому – у 1891-1894 роках Ніколай Вєсєловський дослідив значну частину насипу і грандіозну центральну гробницю, яка виявилася вщент пограбованою. Восени 1901 року осипалася одна із стінок розкопу, і в осипах селяни знайшли чимало коштовних предметів. Місця знахідок дослідив навесні 1902 року Вадим Рот, якому вдалося дослідити залишки дромоса (коридора), що вів до центральної гробниці, та невеликої південної гробниці. Подальші розкопки вдалося провести тільки 1972 року, коли роботи проводила Херсонська експедиція Інституту археології під керівництвом Олександра Лєскова. Тоді було досліджено насип кургану та отримано чимало важливих свідоцтв про історію його спорудження.

Крапку в дослідженні Огузу поставила Таврійська експедиція. Було обстежено ту частину кургану, що розкопували раніше, розчищено ділянки крепіди, виявлено кільцевий рів, поховальну доріжку до центральної гробниці та кінську могилу, з нею пов’язану, тощо.

Другий рік розкопок, 1980-й, приніс найбільше відкриттів, оскільки було знайдено ще одну – північну – гробницю.

Вона була облаштована як катакомба. Вертикальна вхідна яма опускалася глибину майже 6 м, а на її дні знаходилися кістяки двох коней, колись загнузданих у вуздечки, прикрашені срібними пластинами. Під південною стінкою знаходився прохід до просторої поховальної камери, перекритий пофарбованими бортами поховального возу.

Гробниця була споруджена для вельможної жінки, можливо, дружини скіфського володаря. Її зодягли у розкішне вбрання, прикрашене тисячами золотих пластинок, і поклали до саркофагу, декорованого різьбленими кістяними пластинами. Але спокій цариці ще в давнину порушили грабіжники, які не тільки винесли всі великі коштовні прикраси, але й навели повний безлад у гробниці. Проте археологам вдалося знайти понад 6 тисяч різноманітних золотих виробів: нашивні штамповані пластинки, різноманітні підвіски, золоту сережку, численні дрібні «ґудзички» тощо. І серед них – ці дві золоті пластини плакування, що покривали бронзові бляхи до кінської вуздечки.

За різними ознаками, досить легко розпізнати кого саме майстри зобразили на пластинах: давньогрецького бога Аполлона і найвідомішого героя Геракла.

Аполлон – вічно юний, з правильними рисами обличчя, повними вольовими губами, хвилястим волоссям, перев’язаним стрічкою.

Геракл – з великим носом, кудлатою бородою, виряченими очима, погляд яких проникає прямо у душу людини; його голову зверху покриває лев’яча шкура.

Як скіфи сприймали ці зображення? Яких богів вбачали в них? Можливо, Гойтосіра і «скіфського Ареса»? Очевидно, що це були боги, якось пов’язані зі світом пращурів, адже їх зображення доволі часто зустрічаються у скіфських похованнях.

В кургані Огуз було поховано великого скіфського володаря, ім’я якого нам, на жаль, поки не відоме.

На думку Юрія Болтрика, скіфи возвели цей грандіозний курган на роздоріжжі степових шляхів, що пролягли від лісостепових городищ до античних міст у Криму. Один з них вів від берегів Сули і Ворскли до великих курганів правобережжя Дніпра (Чортомлика і Олександрополя) і переправи на Дніпрі неподалік сучасного Нікополя, далі – до Арабатської стрілки, звідки прямував до Пантікапею, центру Боспорського царства. Цей шлях Юрій Болтрик назвав Трансскіфским.

Ще один шлях на північ від Огузу проходив вододілом Дніпра та Сіверського Дінця, а на південь вів через Кримський перешийок до Херсонесу (у середньовіччі цей шлях мав назву Муравського). Були ще шляхи, що від Огузу повертали на захід до Ольвії, а на схід – до Танаїсу.

На відкритих просторах грандіозний насип Огузу було видно десь за 18 км, і подорожні вже за півдня шляху могли його бачити. Але це був не лише сухопутній маяк, це був меморіальний пам’ятник великому володарю Степу, пам’ять про якого слугувала дороговказом для воїнів всіх прийдешніх поколінь.

.

Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc