Музей – із безмежною вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Ще 80 років тому на правому березі Дніпра неподалік міста Нікополя знаходилися два невеликих села – Кут і Грушівка. Коли 1950 року було прийнято рішення про спорудження Каховської ГЕС, мешканців переселили у новостворене село, яке розташували на більш високій точці берега (нині воно називається Грушівка).
Паралельно будівництву проводили роботу й археологи. Зокрема, Горностаївська експедиція Інституту археології АН України, яку очолював Дмитро Березовець, у 1951-1952 роках досліджувала групу курганів, що простяглася через все село Кут і складалася із 41 насипу.
Більшість курганів була зведена ще за часів доби бронзи. І тільки в деяких з них було виявлено скіфські поховання IV ст. до н.е. З-поміж інших виділявся курган № 7, що мав насип висотою 1,2 м.
У північній частині кургану археологи виявили скіфську гробницю у вигляді катакомби: вхідна вертикальна яма-шахта на глибині понад 2 метри переходила до коридора-дромоса, який вів до двох поховальних камер – чоловічої та жіночої. Давні грабіжники потрапили до чоловічого поховання і зруйнували його. Натомість жіноче поховання залишилося неушкодженим.
Особливий соціальний статус скіф’янки підкреслювала золота оздоба головного убору – стрічка-метопіда, декорована тисненим візерунком. Поруч неї знаходилось велике бронзове дзеркало з кістяним руків’ям, свинцеві прясла від веретен, невелика дерев’яна піксида (аналог сучасної скриньки), грецький чорнолаковий канфар (посудина для вина). Водночас на лівій руці лежав горит із 87 стрілами, а відтак жінку вважають войовницею, скіфською «амазонкою».
Серед особистих прикрас скіф’янки був залізний перстень, плакований золотою пластиною. На округлому щитку – тиснене зображення копитної тварини (лося чи бика). Її відтворено у незвичній позі – тварина згорнулася кільцем. І хоч зображення не зовсім зрозуміле, чітко виділяється задня нога з ратицями, хвіст, ребра на грудях. Можна примітити розлогі роги над головою (саме тому вважається, що тут відтворено лося).
Це зображення – унікальне й аналогів йому невідомо. Зазвичай у такій позі зображували хижаків, що є цілком природним для них. А от чому таку позу надали копитній тварині? Що вона позначає – відпочинок й силу, яка, мов згорнута спіраль, зачаїлася у могутній тварині, а чи жертовну позу й силу, яка вивільнилася заради досягнення злагоди між людьми і богами?
І хто була власниця цього незвичного персня, яку оточили предметами, що водночас підкреслювали і її жіночість, і її войовничість?
.
.
