Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
У 1900 році на Дівич-Горі, що височить понад заплавою річки Рось неподалік с. Сахнівка на Канівщині, селяни знайшли скарб – золоті та срібні прикраси у двох горщиках. Скарб також містив візантійську золоту монету імператора Мануїла І Комніна, що дозволяє датувати його не раніше 1143 р.
Більшу частину скарбу викупив для своєї колекції Богдан Ханенко, а один ланцюг, що складається з квадрифолійних бляшок та кілька тринамистинних сережок потрапили до зібрання Михаїла Боткіна в Петербурзі. Ханенківська частина скарбу, зокрема золоті головні, шийні та нагрудні прикраси, нині зберігається в нашому музеї.
Серед сахнівських коштовностей найбільше виділяється пара колтів.
Колти великі, круглі, порожнисті. Кожен складається з двох опуклих пластин, з’єднаних між собою по окружності поставленою на ребро смужкою металу. В верхній частині – напівкругла виїмка, по краям якої припаяні подвійні кілечки для кріплення дужки. По колу між пластинами петлі для кріплення низки з перлинок.
З одного боку обабіч невеликого кола з вписаним “крином” зображені два сиріни – міфічні птахи з людськими обличчями. Видовжені обличчя облямовують чорні кучері, голови прикриті шапочками, що щільно прилягають, навколо голів німби. Така іконографія сирінів характерна для середньовічного іранського мистецтва.
З іншого боку – вписана в коло складна хрестоподібна розетка з криноподібними пелюстками. Навколо неї – два декоративних поля у вигляді «рогів», заповнені в’юнким пагоном, під колом – трикутник з «городчастим» орнаментом.
Всі зображення облямовані червоним контуром. Характерні для київської емальєрної школи синій, червоний та білий кольори доповнюють ніжний тілесний, зеленкувато-бірюзовий та чорний.
Зображення на колтах виконані в техніці перегородчастої емалі. Для створення емалі на тонкій металевій пластині-основі робили заглиблений лоточок у формі майбутнього зображення. На денце лоточка наносили контур деталей малюнка, за яким напаювали металеві смужки-перегородки. Смужки утворювали гнізда різних форм і розмірів. Кожне гніздо заповнювали емаллю певного кольору і випалювали. Потім емаль шліфували, щоб емаль і верх перегородок знаходилися в одній площині. Фінальним етапом було полірування до дзеркального блиску, так, щоб неможливо було відрізнити змочену водою частину від відполірованої. Ця складна ювелірна техніка набула поширення у Візантії з VI століття під впливом ювелірного мистецтва Сходу. З Візантії вона потрапила до країн візантійського культурного кола.
До складу Сахнівського скарбу входила значна кількість елітарних світських прикрас, оздоблених в техніці перегородчастої емалі: діадема, колти, рясна та медальйони із зображеннями святих, що, можливо, складали одну нагрудну прикрасу. Ці прикраси становлять особливу цінність, оскільки більшість візантійських перегородчастих емалей, що дійшли до нашого часу, оздоблює вироби культового призначення. На речах світського характеру перегородчасті емалі зустрічаються набагато рідше.
.
.
Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc