За своє життя Максим Тадейович тільки один раз побував за кордоном – 1957 року у Франції. Він чудово володів французькою, багато перекладав, добре знав літературу, і тому ця поїздка стала для нього найзнаменнішою подією життя.
У Франції Рильський захоплювався всім – людьми, природою, старовиною. Але саме тоді він відчув невимовну тугу за рідною землею, відірвавшись від неї всього на кілька тижнів. Настрій його поезії, написаної у ті дні, зараз, мабуть, переживають чимало українців, які вимушені були залишити рідні домівки і вже понад рік жити на чужині.
В розлуці з вами, солов’ї Вкраїни,
Так ниє серце, що аж сміх бере
З самого себе. Хоч воно й старе,
А в рідний край, як в юність давню, лине.
Дива Версаля, Лувру красота
Ба й Ейфелева башта не поможе.
Воно, звичайно, гостеві негоже
В Парижі думать про свої міста,
Про Лохвицю, про Миргород, про Сквиру,
Про Голосіївський веселий гай, –
Булонський ліс, поете, споглядай,
Подібний i до раю, і до виру!
Тут люди приязні. Навкруг рясні
Стоять сади, платани і каштани,
Та шелест верб у пам’яті не тане,
Він ще чутніший тут, на чужині…
Ти груди краєш поглядом дитини,
Печеш і мучиш, рідний краю мій,
П’яниш, як жоден на землі напій…
Тужу за вами, солов’ї Вкраїни!
Так і в цій нашийній прикрасі, виготовленій київським ювеліром Семеном Мáро у 1979 році, сплелися тьмяне срібло і червоні корали. В тому – спогад про минуле і надія на майбутнє, як в калинових ягідках, що червоніють від осені до весни, поступаючись тільки новому цвіту.
.
.
Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc