24 лютий о 11:56

Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.

Скіфів, давніх мешканців українських степів, називають народом-військом. В часи небезпеки всі чоловіки ставали воїнами, а за потреби зі зброєю вміло вправлялися й жінки.

Так сталося, зокрема, коли 514 року до н.е. величезне військо перського царя Дарія І Великого з роду Ахеменідів вторглося у землі Скіфії. Перси на той час вже завоювали всі країни Близького Сходу і вважали себе володарями Азії, які з легкістю зможуть підкорити степових кочовиків.

Скіфський спротив очолив цар Іданфірс, довкола якого згуртувалися не тільки племена Степу, але й сусідні народи.

Скіфи вибрали тактику поступового знесилення ворога, якого, як вони добре розуміли, не зможуть здолати у відкритому протистоянні. Кочовики заманювали персів у глиб степів, засипаючи криниці та підпалюючи пасовища. Щодня вони турбували нападників дрібними сутичками, поступово наводячи страх на ворогів.

Зрештою, коли скіфами вдалося повністю зібратися із силами, а перси вже втратили пихату віру у свою непереможність, настав час рішучої битви. Дві армії вишикувалися одна проти одної, готові за першим наказом рушити в бій. Але раптово перед скіфським строєм вискочив прудкий заєць. Скіфи, забувши про смертельну небезпеку, битву, ворогів, кинулися ловити вухатого – адже, за уявленнями степовиків, спіймати зайця означало спіймати удачу. Стій зламався, а воїни ганялися за тваринкою.

Перси стояли у повній розгубленості, не розуміючи, що відбувається. А Дарій сприйняв це як презирство до його величі та до перської непереборної сили, на яку він так покладався. Зрозумів цар, що не здолати йому кочовиків у бою, і наказав… відступити, так і не вступивши у бій зі скіфами. Перська армія відійшла до Дунаю, де була переправа. Але це вже була не та «перша армія світу», яка ще кілька місяців тому ступила на степові простори. Перські вояки та їх найманці потерпали від спраги, голоду і хвороб, були вкрай знесилені довгими переходами, пекучими степовими сонцем і вітром та постійними сутичками із невловимими скіфськими вершниками.

Століття по тому про ті часи розповідали легенди про незламних воїнів, що відстояли свободу своєї землі.

Серед героєв, вірогідно, був і чоловік, похований під насипом кургану кінця VI століття до н.е., який розкопали під керівництвом Ірини Ковальової археологи з Дніпропетровського університету поблизу села Олександрівка Новомосковського району у 1977 році.

Воїна було споряджено у повному воїнському обладунку з двома списами та горитом. А у сховку на дні гробниці знаходився меч, руків’я якого було обкладене золотими пластинами. Коштовними прикрасами були оздоблені й піхви меча: нижню частину прикрашала золота пластина з гладенькою поверхнею, прикрашену краплеподібними чарунками, заповненими синьою емаллю, а боковий виступ – карбована пластина у вигляді вепра. Ця непереможна тварина степів вважалася скіфами за втілення бога перемоги й війни, ім’я якого залишилося невідомим для нас і якого Геродот порівняв з грецьким Аресом.

Це – справжня зброя Перемоги, наділена силою божества і загартована у боях з ворогами. Зброю, яку наші пращури передали нам мов символічну естафету з вірою в наші сили, нашу непереможну єдність та міць.

.

🇺🇦 Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc 🇺🇦

.

#скіфи #меч #Перемога #Скіфія #Іданфірс #ІринаКовальова #ДніпропетровськийУніверситет #ДніпропетровськаОбласть #перси #Дарій #Ахеменіди #АхеменідськаДержава