Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
#ЦьогоДня 16 лютого (4 лютого за юліанським календарем) 1877 року народився Микола Омельянович Макаренко, видатний український мистецтвознавець і археолог.
Він походив з козацького роду з села Москалівка Роменського повіту Полтавської губ. (нині Роменського району Сумської області). Закінчив Лохвицьку гімназію на Полтавщині у 1897 році, потому вчився у Петербурзі – Центральному училищі технічного малювання барона А. Штігліца і Петербурзькому археологічному інституті.
Вже у 1902 році Микола Макаренко стає співробітником музею Імператорського Ермітажу, де пройшов шлях від асистента до помічника головного зберігача і завідувача античним відділом. Водночас він викладав малювання в училищах і в художніх школах Петербурга, брав участь у багатьох мистецтвознавчих й етнографічнх експедиціях. Виявив у запасниках Ермітажу й описав 14 запорозьких прапорів. Одним із перших розглянув творчість Тараса Шевченка як художника і порушив питання про необхідність збереження і дослідження його малярської спадщини.
Макаренко щоліта проводив археологічні розкопки, зокрема на рідній Роменщині. Саме на Посуллі він відкрив поселення літописних сіверян, матеріальні свідоцтва життя яких згодом були виокремлені у роменську археологічну культуру. Він першим описав і дав історичну оцінку «Перещепинському скарбу» – великому комплексу коштовних предметів VII століття, який був знайдений та Полтавщині у 1912 році та який пов’язують з похованням булгарського хана Кубрата.
У 1914 році Макаренко розпочав розкопки великого скіфського кургану, названого Першим Мордвинівським, оскільки він знаходився на землях графа Мордвинова на Херсонщині. Це мали б бути зразкові розкопки із дотриманням передової археологічної методики дослідження і фіксації. Але роботі завадила Перша світова війна…
Буремного 1919 року Макаренко переїхав до Києва і з того часу працював у ВУАН (Всеукраїнській Академії наук). Був головою Секції мистецтв, співробітником Історико-філологічного відділу, директором Музею мистецтв (нині Музей Ханенків), головою Археологічної комісії, членом Софійської комісії тощо. Водночас був професором Київського і Одеського художніх інститутів. Його цікавили етнографічні пам’ятки, твори мистецтва, історія української книги. Досліджував Софійський собор і Андріївську церкву у Києві, Спасо-Преображенський собор у Чернігові та ін.
І, як завжди, майже щороку Макаренко проводив розкопки – курганів в різних регіонах України, трипільських пам’яток на Київщині, рештки Десятинної церкви у Києві.
А найвидатнішими стали розкопки у 1930 році великого неолітичного могильника (124 поховання з багатим інвентарем) на місці будівництва заводу «Азовсталь» у м. Маріуполь. Результати досліджень були невдовзі опубліковані, а вирізки з кількох поховань зайняли центральне місце у Маріупольському музеї краєзнавства.
Макаренко наполегливо дбав про збереження архітектурних та історичних пам’яток. Напочатку 1934 року він був єдиним із членів офіційної комісії, хто не підписав документи про знищення Свято-Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. І вже 26 квітня того ж року був заарештований і висланий на три роки до Казані. 1936 року заарештований удруге і засуджений до 3-х років ув’язнення. Покарання відбував у Томську, де 25 грудня 1937 році за звинуваченням у членстві в контрреволюційній фашистській організації засуджений до розстрілу.
.
Перший Мордвинівський курган був споруджений над похованням скіфського аристократа. Миколі Макаренку вдалося розкопати половину насипу та дослідити центральне поховання, де було знайдено чимало коштовних прикрас. Всі знахідки і документація були передані Археологічній комісії. Але війна і подальші революційні події призвели до того, що документація була майже повністю втрачена. Знахідки потрапили до Ермітажу. У 1932 році за рішенням Паритетної комісії всі предмети з Першого Мордвинівського кургану були передані до Харківського історичного музею, який на той час був центральним в Україні. Але восени 1941 року під час евакуації вони були знищені, оскільки у вагон, в якому їх перевозили разом з іншими музейними цінностями, потрапила велика авіаційна бомба.
Серед знахідок в кургані були й золоті пластинки із зображенням сцена адорації – містичного залучення скіфського володаря до таїнств Великої богині: вона сидить у розкішному скіфському вбранні на троні, тримаючи в руках дзеркало, а поряд із нею скіф п’є напій безсмертя з рогу.
Пройшло важких 40 років. І у 1954 році, вперше після розкопок Миколи Макаренка проводилися розкопки великого аристократичного скіфського кургану на околиці міста Мелітополь. Роботи велися співробітниками українського Інституту археології, якими керував Олексій Тереножкін. І в Центральній гробниці, у сховку, де знаходився горит, прикрашений чудовою золотою оббивкою зі сценами із життя Ахілла, було знайдено 54 пластинки зі сценою адорації, повністю аналогічні тим, що походили з Першого Мордвинівського кургану.
.
.
Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc