10 лютий о 08:07 

Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
#ЦьогоДня 10 лютого (30 січня за юліанським календарем) 1773 року, 250 років тому, народився Василь Назарович Каразін – унікальний вчений, винахідник, реформатор, громадський діяч, засновник Харківського університету, який тепер носить його ім’я.

Василь народився в селі Кручик Харківської губернії. Його батько Назарій Олександрович був нащадком шляхетної родини вихідців з Балкан, мати Варвара Петрівна походила зі старшинської сім’ї полковника 1-ї Харківської сотні Харківського полку.

В дитинстві Василь був знайомий з Григорієм Сковородою (а можливо, й був його учнем). Закінчив Харківське дворянське училище. Кілька років служив в армії, але там не втримався бо не приймав середовище, що його оточувало.

Каразін повернувся до Кручика, одружився на дівчині-кріпачці Домні і намагався з нею втекти з Росії (тоді виїзд був заборонений). Але був затриманий і по тому несподівано отримав посаду в Петербурзі від самого імператора Павла І.

1801 року після приходу до влади Александра I Каразін представив новому, ліберально налаштованому правителю програму реформ державного управління, економіки та культури, писав про необхідність поступового скасування кріпацтва, запровадження приватної власності, поліпшення умов для розвитку сільського господарства, промисловості, торгівлі. Цар спочатку прислухався до юнака. Зокрема, за його порадою було створено Міністерство народної освіти, одне з перших у Європі.

Також Каразін здобув у імператора дозвіл на створення першого в Україні університету в його рідному Харкові, який було відкрито у 1805 році.

Та вже у 1803 році Каразін знову повернувся на Харківщину, бо його реформаторські ідеї швидко надокучили Александру І. Відтоді Василь Назарович розгорнув активну діяльність у своєму маєтку у Кручику, перетворивши його на центр передових соціальних відносин, сільськогосподарського новаторства та наукових досліджень.

Каразін обґрунтував створення мережі метеостанцій та просив у царя підтримки у вивченні атмосферної електрики, але допомоги не отримав. Створив прототип парової машини, яка також нікого не цікавила, як і концепція центрального парового опалення.

Розробив спосіб отримання селітри для внесення добрив шляхом електролізу. Виробляв ліки та хімікати. Удосконалив процеси виготовлення свічок із воску, добування вапна, виробництва рослинної олії, мила та цементу. Запропонував новий спосіб дублення шкіри, вивів нові сорти пшениці, ячменю та жита. Дослідив способи отримання спирту з картоплі. Розробив нові способи консервування та сушіння плодів.

Заради поширення нових знань Каразін у 1811 році заснував у Харкові філотехнічне товариство, до якого увійшли землевласники з різних губерній України. Його визнавала вчена громадськість – він був почесним членом семи наукових товариств, обирався в різні роки членом правління Харківського університету. Але назавжди залишився в опозиції до влади. Більше того – 26 листопада 1820 року Каразіна ув’язнили на шість місяців у Шліссельбурзькій фортеці (Петербург) через реформаторські погляди на суспільний устрій в Росії та роль царя, після чого йому довічно було заборонено жити в Москві та Петербурзі. Та Каразіну було добре й на рідній Харківщині. Він також чимало їздив по Україні. В останні роки життя захопився виноградарством і часто відвідував Крим. Бував й у Миколаєві, де на флоті служив його син. Там же Василь Назарович, захворівши в дорозі, знайшов і свій останній спочинок.

А Харківський університет гідно продовжував традиції свого засновника. Його викладачі, науковці, студенти і випускники не раз відзначалися цікавими винаходами в різних галузях науки.

Відомий університет і своєю потужною археологічною діяльністю. Функціонує музей, де є чимало цікавинок, кожного року працюють експедиції, досліджуючи різночасові пам’ятки – кургани, античний Херсонес, скіфські та слов’янські поселення, середньовічні хозарські городища. А найвідомішими є розкопки найбільшого в Східній Європі стародавнього городища, розташованого поблизу с. Більськ на Полтавщині. Постійні дослідження розпочалися 1954 року під керівництвом Бориса Андрійовича Шрамка і тривають вже майже 70 років.

Більське городище – скіфського часу. Борис Шрамко вважав, що це і є легендарне місто Гелон, про яке писав давньогрецький історик Геродот.

Експедиція Харківського університету, очолювана Борисом Андрійовичем, досліджувала й більські некрополі. У 1980 році археологи розкопали курган V століття до н.е., де було знайдено унікальний меч, який згодом надійшов до нашого музею.

Руків’ям меча окуте золотими пластинами, на яких витиснено зображення голів лося. Образ цієї могутньої тварини був надзвичайно популярний в Лісостеповій Скіфії, а його зображення прикрашали як предмети зброї, так і жіночі прикраси.