Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
У зібранні нашого музею є невелика кількість найдавніші виробів із коштовних металів, які були виготовлені ще за часів доби бронзи. Серед них є предмет, на який мало хто звертає увагу. Проте він, як й інші коштовні предмети в нашій експозиції, є важливим свідченням давньої історії.
Це – скронева підвіска видовженої овальної форми (збереглася тільки половина) із бронзовою основою, плакованою золотом. Зовнішня поверхня плакування декорована короткими рисками, згрупованими у смужки.
Підвіску було знайдено в одному з курганів, розкопаних у 1981 році поблизу с. Петро-Михайлівка Запорізької області експедицією Інституту археології АН УРСР під керівництвом Віталія Отрощенка. Поховання, в якому було знайдено підвіску, датується ХVI–ХV століттями до н.е. Відноситься воно до зрубної археологічної культури доби пізньої бронзи.
У похованнях зрубної культури (їх досліджено понад 6 тисяч) знайдено майже 150 подібних скроневих підвісок, але тільки 20 із них плаковані золотом. Є поодинокі дані про кріплення підвісок до шкіряної основи, але спосіб їх носіння загалом невідомий. Вони були прикрасами жінок і чоловіків, дорослих і дітей.
В Петро-Михайлівці підвіску знайдено в похованні, здійсненому за обрядом кремації (тілоспалення). У «зрубному» суспільстві так ховали тільки чоловіків, що мали особливий соціальний статус. Вважається, що вони були служителями культу (жерцями).
Пам’ятки зрубної археологічної культури досліджено на великій території від Південного Приуралля до Нижнього Подніпров’я. Вони представлені поселеннями, курганними та ґрунтовими могильниками. Поселення засновувалися на зручних берегових терасах у заплавах річок. Житла були заглиблені в землю, для їх зведення використовували камінь. Відомі й культові споруди.
Серед керамічного посуду переважали банки та горщики, часто прикрашені геометричним візерунком. Знаряддя праці та зброю виготовлювали переважно з бронзи.
Носії зрубної культури належали до давньоіранської (індо-іранської) спільноти. Вони користувалися оригінальною знаковою системою, яку інколи вважають писемністю.
Суспільство мало диференційовану соціальну структуру.
Період існування зрубної культури (ХVII–ХII ст. до н.е.) характеризується розквітом у степах осілого способу життя, заснованого на скотарстві, землеробстві та високорозвиненій металообробці.
Це був один з найбільш мирних періодів історії, бо не відомо жодного укріпленого «зрубного» поселення, а в похованнях на захід від Дону не знайдено жодного предмету озброєння (на відміну від Поволжя, де археологічно фіксується потужна страта воїнів).
Ситуація докорінно змінилася у ХІІ-ХІ ст. до н.е., коли в Євразійському степу відбулися суттєві екологічні зміни (посуха і похолодання). Вони спричинили масову міграцію мешканців степу, давніх індо-іранців, на південь – у регіони Південного Кавказу, Південного Прикаспію тощо. Надалі доля представників колись єдиного народу склалася по-різному. Нащадки мігрантів – це мідяни і перси, які створили свої імперії на теренах Передньої Азії. Ті ж, хто лишився у степах, поступово пристосувалися до нових умов життя і увійшли в історію під назвами кіммерійців та скіфів.
Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!
Тримаємо стрій! Разом – до перемоги!
Слава Героям! Слава Україні!