Музей – із глибокою вдячністю українським воїнам, які боронять нашу землю.
Важливе місце в наборі прикрас князівського і боярського вбрання часів Давньої Русі (дивіться наш допис 27 квітня) посідали прикраси, оздоблені перегородчастою емаллю. Серед них виокремлюються золоті колти.
Ці прикраси складаються з двох з’єднаних між собою опуклих пластин. По зовнішньому колу між пластинами наявні маленькі петлі для кріплення перлин (так званої «обнизи», яка не зберіглася до наших днів). У верхній частині прикріплено дужку, яка слугувала для фіксації на ряснах, а відтак – на головному уборі. Колти мали всередині порожнину, до якої жінки закладали просякнуту ароматичними речовинами тканину. Завдяки цьому навколо жінок, у вбранні яких були колти, розповсюджувались приємні пахощі.
На колті, знайденому 1896 року у скарбі на городищі Княжа Гора на Канівщині, зображено двох яскравих птахів: з одного боку – із розпростертими крилами, а з іншого – птаха, що крокує. Можна припустити, що це павич, півень або орел – образи птахів, відомі як символи воскресіння Христа. Зображення виконані у техніці перегородчастої емалі.
Щоб прикрасити виріб перегородчастими емалями, майстер спочатку робив на поверхні пластини заглиблене зображення, а потім по контуру та в місцях розмежування кольорів напаював тонкі золоті пластинки (перегородки). Утворені чарунки заповнювалися порошковою масою з домішками окисів металів, які були натуральними барвниками. Під час обпалення емаль запікалася, перетворюючись на склоподібне кольорове покриття. Заповнювати чарунки порошком і обпалювати виріб доводилось декілька разів – поки рівень емалі не досягав рівня основного фону. На останньому етапі виріб ретельно полірували, надаючи йому блиску та, водночас, забезпечуючи захист емалі від руйнування.
Складна техніка перегородчастих емалей має візантійське походження. Давньоруські князі намагались наслідувати звичаї візантійського двору, оточуючи себе такою ж пишністю, як і візантійські імператори (грецькою базилевси або василевси). Для цього запрошувались грецькі майстри – зодчі, іконописці, ювеліри, – які передавали свої знання місцевим умільцям.
Давньоруські майстри оволоділи складною технологією виготовлення перегородчастих емалей та системою візантійських символів, проте у їх виконанні візантійські зразки зазнавали творчої переробки відповідно до місцевих смаків.
У давньоруських перегородчастих емалей яскравий колорит, але смальти, які використовували київські майстри, часто непрозорі й обмежені у кольорових варіаціях: переважають сині, червоні, зелені, білі кольори, напівтони майже відсутні. Київські майстри також дуже щедро використовували білу емаль, завдяки чому їхні вироби створюють враження дещо вибіленої, але яскравої та емоційної кольорової гамми.
Збережена пам’ять про минуле – то підмурок перемоги України в наші дні. У пам’яті – наша сила, наша правда!
Допомогти захисникам України – https://bit.ly/3qbDpnc