26 вересня о 12:43

Скарбниця Національного музею історії України та Національний музей історії України — з Ювелірний дім Орінго.
Виставку «Орінго. Мистецтво срібних історій» у Скарбниці відкрито. Розповідаємо, чому її варто відвідати.

У двох залах Скарбниці Національного музею історії України колектив музею і харківський Ювелірний дім Орінго представили понад 500 творів. Ці прикраси запрошують відвідувачів до діалогу, розповідаючи історії про світ, Україну та творчість. Відкриття виставки приурочили до Міжнародного дня мрії, який відзначають 25 вересня, адже багато в чому цей проєкт про те, яким ми хочемо бачити своє майбутнє.

Генеральна директорка Національного музею історії України Олена Земляна зазначила: «Ми прагнемо показати, як мають працювати креативні індустрії в умовах воєнного стану. І це не просто ювелірні вироби, це – речі, які через певний час демонструватимуть, які ми були сильні та творчі».

Засновниця Ювелірного дому «Орінго» Олена Маслова акцентувала: «Ця подія важлива не лише для «Орінго», а і для ювелірної спільноти, бо ми робимо ще один крок до того, щоб сучасне ювелірне мистецтво визнали важливою частиною української культури. Також це добре для тих, хто робить перші кроки в ювелірному мистецтві, бо на цій виставці можна побачити, що за допомогою сродної праці маленька сріблярня може дійти до Києва. І це дуже добре для тих, хто любить срібло, бо ми представили 28 вітрин зі срібними прикрасами. Майже половину з них можна побачити тільки тут, бо певні речі нам надавали з приватних колекцій, а щось взагалі демонструється вперше».

Олена Маслова процитувала Юрія Шевельова, знакового мовознавця й інтелектуала родом з Харкова: «Роль мистецтва – може, єдина його справжня роль – показувати людям їх майбутнє». На думку засновниці «Орінго», роль ювелірного мистецтва – зробити цю візію такою, щоб її можна було взяти в руку і притулити до серця.

Завідувачка Скарбниці Наталія Панченко нагадала про інший проєкт музею, присвячений сучасному ювелірному мистецтву, – «Україна, яка бореться». На цій виставці, що проходила серед блекаутів осені 2022 року, 20 ювелірів з різних міст України ділилися рефлексіями щодо сучасної російсько-української війни.

«З 2022 року українським феноменом є те, що люди не тільки чинять збройний спротив, але і в тилу відстоюють своє право на життя і красу, перетворюючи страшні речі, як-от уламки снарядів чи гільзи, на пам’ятки ювелірного мистецтва. У нашому новому проєкті Київ і Харків об’єдналися, щоб показати, що Україна – країна з високою культурою, яка прагне до життя, краси, волі», – додала Наталія Панченко.

На відкритті виставки пролунало багато добрих слів на адресу партнерів і команди проєкту, але найбільше дякували українським військовим, які захищають нашу країну та нашу свободу. Для творців виставки було честю, що на подію завітав Юрій Курилюк – нині військовослужбовець, а також гемолог, директор підприємства «Центурі» і співзасновник громадської спілки «Ювеліри України».

Юрій Курилюк поділився враженнями від виставки: «Музей зберігає минуле, і це минуле може перериватися. На жаль, наша історія переривається дуже часто, і згодом виникають білі плями. Коли ми будемо згадувати, що у нас відбувалося під час війни, говорячи про ювелірну справу, ми згадаємо саме таку подію. Серед ювелірів, які нині у війську, багато хто нікому невідомий. Вони просто робили свою справу. А сьогодні, як і всі, хто вдягнув однострій, вони хочуть повернутися. Для нас такі виставки, як ця, створюють відчуття того, що життя існує. Ми там, щоб життя вирувало тут».

Ювелір Станіслав Дрокін також наголосив на зв’язку поколінь у ювелірному мистецтві: «У музеї минуле поєднується з сьогоденням і майбутнім. Якщо ми не будемо вивчати те, що було раніше, ми не підемо далі. Молодь має вивчати ювелірне мистецтво й розвивати його, змінювати уявлення про нього. Магазини завалені масмаркетом, але молодь має досліджувати традиції і вносити щось нове. І завдяки таким творцям, як «Орінго», ми разом робимо історію».

Доктор філософії і представниця контент-команди «Орінго» Ольга Воробйова акцентувала на історіях, які ювелірний дім транслює в своїх прикрасах: «Є багато способів розповідати історії, і один із них – коли людина розповідає про щось особисте. Це може робити кожен, але зберегти ці історії важче. У музеї зберігаються історії, створені сотні віків тому. Їхні автори передають цю естафету далі. Я пишаюся тим, що долучена до ювелірного дому «Орінго» і можу розповідати історії, які вони створюють у сріблі, перетворюючи їх на слова».

На завершення кураторка виставки, старша наукова співробітниця Скарбниці Національного музею історії України Ірина Удовиченко провела екскурсію для гостей.

Пані Ірина наголосила, чому нова виставка така важлива в діяльності музею: «На конференції Міжнародної ради музеїв ICOM, що пройшла в Кіото 2019 року, музей визначили не лише як установу, яка досліджує і зберігає речі, а і як культурний хаб – простір, що об’єднує людей і цінності. Виставка «Україна, яка бореться» 2022 року не лише показала активну громадянську позицію ювелірів, а й актуалізувала цінність єдності. Після неї виникло бажання зробити велику виставку срібних ювелірних творів. Срібло символізує чистоту, яку хочеться протиставити хаосу війни. Для реалізації проєкту запросили творчих і мужніх харків’ян – орінговців. Вони працюють зі сріблом, і їхні твори насичені смислами».

Експозиція поділена на ціннісні простори, присвячені майстерності, творчості та світам, у яких ми живемо: великий зовнішній світ, Україна та особистий простір. «На виставці ви можете побачити прикраси, які присвячені філософії Григорія Сковороди, відображають естетику Василя Кричевського або нагадують про «розстріляне Відродження». Це змістовні речі.

Соціологічні дослідження свідчать, що є пряма залежність між успішною демократією і відсотком творчих людей у суспільстві. Тому ми зобов’язані помічати таких людей і розповідати про них», – підкреслила Ірина Удовиченко.

Запрошуємо і вас розділити з нами радість виставки «Орінго. Мистецтво срібних історій». Вона триватиме в Скарбниці Національного музею історії України до 9 березня 2026 року.

Адреса: вул. Лаврська, 9, корпус 12.

Фото Вікторії Сідорової, Національний музей історії України