#ЦьогоДня 22 вересня виповнюється 19 років із дня смерті дослідниці археологічних пам’яток України Алли Трохимівни Сміленко (Брайчевської) (1923–2006).
Студенткою Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка Алла Трохимівна брала участь у археологічних розкопках поселення черняхівської культури Лука-Врублівецька Камʼянець-Подільського району Хмельницької області та давньоруських пам’яток міста Переяслава на Київщині. Тоді ж молода дослідниця зацікавилася вивченням ранньослов’янських археологічних старожитностей початку 1-го тисячоліття н. е. та захистила дипломну роботу на тему «Археологічні пам’ятки торгівлі з Римською імперією».
Після закінчення у 1948 році університету Алла Трохимівна продовжувала досліджувати черняхівську археологічну культуру, навчаючись у аспірантурі Інституту археології у Києві. 1952 року вона захистила кандидатську дисертацію «Відокремлення ремесла від землеробства і розвиток торгівлі в ранньоантському суспільстві». Після завершення навчання в аспірантурі Алла Трохимівна у 1951 році приступила до роботи в Інституті археології: спочатку молодшим, із 1966 – старшим, потім – науковим та провідним науковим співробітником відділу слов’яно-руської археології. Протягом багатьох років дослідниця вивчала історію та матеріальну культуру слов’ян 1-го – початку 2-го тисячоліття н. е. на теренах нинішньої України.
У 1960–1970-х роках Алла Сміленко очолювала Надпорізький загін Інституту археології, потім – Слов’янську Дніпровську експедицію, яка на Черкащині та Дніпропетровщині досліджувала поселення Леськи та Микільське-на-Дніпрі черняхівської археологічної культури, аланський керамічний центр 7-го століття (розташований у балці Канцерівка поблизу с. Любимівка) та городище черняхівської культури 3–4 ст. н. е. поблизу с. Башмачка (обидва означені села нині належать до Солонянської селищної громади Дніпровського району Дніпропетровської області). Підсумком цих досліджень стала монографія Алли Сміленко «Слов’яни та їх сусіди в Степовому Подніпров’ї (II–XIII ст.)» (1975).
Із 1980 року Алла Сміленко керувала Дністро-Дунайською експедицією, що вивчала поселення 3–4 ст. н. е., розташовані у Одеській області поблизу сіл Багате Ізмаїльського району та Нагорне Ренійського р-ну. У 1981 році Алла Сміленко за темою своїх досліджень захистила докторську дисертацію.
Науковим доробком дослідниці стали понад 100 друкованих праць, присвячених важливим питанням археології України.
У філії Національного музею історії України – Скарбниці НМІУ – зберігається комплекс золотих і срібних виробів, 6 червня 1961 року випадково виявлений на правому березі ріки Сухий Ташлик (притоці Південного Бугу) поблизу села Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області. Алла Сміленко провела археологічну розвідку місця виявлення цього комплексу, вивченню якого присвятила своє монографічне дослідження «Глодоські скарби» (1965). Ця монографія стала новим важливим кроком у вивченні кочівницьких етносів, які у часи раннього середньовіччя мешкали у степовій зоні сучасної України.
На момент виявлення предмети згаданого комплексу перебували у ямі, у якій Алла Сміленко знайшла кальциновані людські кістки та фрагмент черепу зі слідами удару гострим лезом. Частина знайдених металевих предметів мала сліди перебування у вогні. Це дозволило визначити місце знайдення як поховально-поминальний комплекс.
Із золота виготовлено такі предмети комплексу як браслети, перстні, оздоби для шкіряного поясу, оправи дерев’яних піхов меча та кинджала, штамповані пластини кінської збруї, три нагрудні ланцюги з підвісками і медальйонами. У 6-му – на початку 7-го століття подібні масивні нагрудні прикраси були поширені у Візантії, як і типи срібних тарелі та кубка, представлених у Глодоському комплексі. Водночас срібний глек з комплексу походить із Сасанідського Ірану 5–6 століття н. е. Найдавнішим предметом скарбу є агатова гема римського часу (друга половина 3 ст. н.е.) із зображенням Ерота, що служила вставкою до одного з медальйонів. Найпізнішим артефактом з Глодоського комплексу, на думку Алли Сміленко, є шабля з прямим рівним клинком: такий тип січної зброї на південному сході Європи з’явився у другій половині 7-го століття. Цим же часом можна датувати і золотий наконечник поясного ременя з тисненим лускоподібним орнаментом.
Підготувала
провідна наукова співробітниця НМІУ
Олена Попельницька
